Розділ 1. Хлопець між двома світами
Юлі Таубін народився Юдалем Абрамовичем Таубіним 15 вересня 1911 року в Острогожську, містечку Воронезької губернії Російської імперії. Його батько був фармацевтом, а родина належала до єврейської громади містечка.
Коли Юлі було десять років, його родина переїхала до Мстислава — історичного містечка на території сучасного Східного Білоруського краю. Цей переїзд змінив хід його життя.
Спочатку білоруська мова не була для нього рідною. Проте в Мстиславі він поступово опанував мову і захопився її виразними можливостями. Вулиці, будинки, подвір’я та люди містечка почали формувати його уяву.
У 1928 році він закінчив семирічну школу і вступив до Мстиславського педагогічного коледжу. Там він познайомився з молодими письменниками, які поділяли його пристрасть до поезії, зокрема з Аркадієм Кулешовим і Змітроком Астапенком.
Разом ці молоді люди обговорювали літературу, експериментували з поетичними формами і мріяли стати письменниками. Вони стали відомі як група, яку називали Мстиславськими поетами, або Мстиславцями.
Для Таубіна білоруська мова була чимось більшим, ніж мова, яку він вивчив у школі. Вона стала мовою, якою він досліджував оточення, виражав свої почуття і знаходив своє місце у новому культурному світі.
Розділ 2. Місто, яке стало віршем
Таубін почав публікуватися надзвичайно рано. Його перші відомі публікації з’явилися у середині 1920-х років, коли він ще був підлітком. Його вірші доходили до читачів через білоруські літературні періодичні видання, зокрема через публікації, пов’язані з молодиковим рухом Маладняк.
До кінця 1920-х років він формував виразний поетичний голос. Його проза не просто відтворювала традиційні сільські образи. Його приваблювали вулиці, будівлі, натовпи, рух і змінні ритми сучасного життя.
Мстислав став одним із найважливіших пейзажів його уяви. Його вулиці були не просто місцями, де ходили люди. Вони були простором, наповненим спогадами, розмовами, надіями та суперечностями.
Таубін спостерігав за містом як за живим організмом. Повсякденні деталі могли перетворюватися на поетичні образи, а рух людей вулицями та подвір’ями натякав на більші питання про належність, самотність і зміну.
У 1930 році з’явився його перший збірник поезії Агонь (Вогні). За ним послідували інші збірки, зокрема Каб жыць, спяваць і не старэць… (Щоб жити, співати і не старіти…, 1931), Тры паэмы (Три поеми, 1932) та Мой другі зборнік (Мій другий збірник, 1932).
Його поезія була енергійною, експериментальною і уважною до стосунків між індивідом і оточуючим світом. Він належав до покоління білоруських письменників, які шукали нових способів вираження сучасного досвіду своєю мовою.
Таубін був ще дуже молодий, але його робота вже свідчила про письменника, який вирішив створити щось виразне.
Розділ 3. Поет, який перетинав мови
У 1931 році Таубін продовжив навчання в Мінську, відвідуючи вищі педагогічні заклади в місті. Його літературне життя дедалі більше пов’язувалося з письменниками, редакторами та культурними установами столиці.
Його цікавило набагато більше, ніж лише білоруська література. Таубін вивчав іноземні мови і досліджував поезію з різних європейських традицій. Він перекладав твори з англійської, німецької, російської та інших мов, допомагаючи знайомити білоруських читачів із міжнародною літературою.
Серед його інтересів були Генріх Гайне, Іоганн Вольфганг фон Гете, Володимир Маяковський та інші письменники, чиї твори пропонували різні підходи до ритму, образності та людського досвіду.
Англійська поезія мала для нього особливу привабливість. Він перекладав твори поетів, зокрема А. Е. Хаусмена, В. Б. Йейтса та Джона Мейсфілда, серед інших. Його переклади демонстрували його прагнення зробити білоруську літературу частиною набагато ширшої розмови.
Частина цієї роботи з’явилася лише після його смерті. Його переклади пізніше були включені до антології сучасної англійської поезії, підготовленої Михайлом Гутнером.
Літературна допитливість Таубіна була надзвичайною для людини такого молодого віку. Він переміщувався між мовами, засвоюючи різні стилі, водночас продовжуючи розвивати власний голос.
Переклад був для нього не просто технічним вправленням. Це був спосіб будувати мости між літературними традиціями. Вірш, написаний далеко, міг знайти нове життя в білоруській мові, досягаючи читачів, які інакше ніколи б з ним не зустрілися.
Його робота втілювала переконання, що мови можуть з’єднувати людей через кордони, навіть коли політика та історія намагаються їх розділити.
Розділ 4. Перше арештування та роки вигнання
25 лютого 1933 року Таубіна було арештовано радянськими органами безпеки. 10 серпня того ж року його засудили до двох років заслання в Уральському регіоні. Його відправили до Тюмені, далеко від літературних кіл, де він будував свою ранню кар’єру.
Обставини його першого арешту, згідно з пізнішими свідченнями, були пов’язані з листом тітки, яка, за чутками, переїхала з Польщі до Америки. Точні обставини, що оточували звинувачення, слід розглядати обережно, але справа стала частиною зростаючих репресій, спрямованих проти інтелектуалів і письменників.
Вигнання порушило літературне життя Таубіна, відокремивши його від друзів, колег і місць, які надихали його поезію.
Проте він продовжував писати. Під час перебування в Тюмені він також працював у місцевому театрі і писав вірші російською мовою. Він продовжував вивчати англійську мову і перекладати літературу.
Зміна мови не означала, що його зв’язок із білоруською поезією зник. Навпаки, його роки вигнання виявили, наскільки адаптивним міг бути його літературний розум, навіть у важких обставинах.
У 1934 і 1935 роках він написав російськомовні вірші Михайло та Осада (Осада). Два його російськомовні вірші були опубліковані в літературних журналах у 1936 році.
Таубін повернувся до світу літератури через свою роботу, але його свобода залишалася крихкою. Його перше арештування вже продемонструвало, як легко життя письменника може бути перерване політичною підозрою.
У листопаді 1936 року органи влади арештували його знову.
Розділ 5. Голос, який пережив тишу
4 листопада 1936 року Таубіна було вдруге арештовано і перевезено до Мінська. Він залишався під вартою, поки органи влади розслідували звинувачення в антирадянській діяльності.
Молодий поет, який колись досліджував міські вулиці в пошуках слів, тепер зіткнувся з системою, яка вирішила замовкнути незалежні голоси. Його останні місяці були позначені ув’язненням і допитами.
29 жовтня 1937 року засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР засудило його до смертної кари. Вирок було виконано в ніч з 29 на 30 жовтня.
Таубіну було двадцять шість років.
Він був серед білоруських письменників і культурних діячів, вбитих під час масових страт, пов’язаних із Ніччю викарбованих поетів. Репресії знищили життя, розлучили сім’ї і намагалися видалити ціле покоління з культурної пам’яті країни.
Книги Таубіна було вилучено з обігу, а його літературну спадщину було відсунуто в тишу. Його переклади також були відокремлені від читачів, для яких він їх призначав.
Його було реабілітовано у зв’язку з першою справою у 1956 році і з другою справою у 1957 році. Реабілітація формально скасувала звинувачення, але не могла повернути роки письма, які були у нього вкрадені.
Його збережена поезія розповідає іншу історію: історію молодого письменника, який навчився новій мові, відкрив для себе нову літературну батьківщину і прагнув з’єднати білоруських читачів із ширшим світом.
Життя Таубіна було коротким, але його робота перетинала межі між мовами та культурами. Його вірші залишаються нагадуванням про те, що література може зберігати досвід людей, яких політична влада намагалася зробити невидимими.
Місто, яке він носив у своїх словах, було більшим, ніж Мстислав чи Мінськ. Це був світ вулиць, голосів, спогадів і можливостей, який досі існує щоразу, коли читач відкриває його книгу.
Історична примітка
Юлі Таубін (1911–1937), народжений Юдалем Абрамовичем Таубіним, був білоруським поетом і перекладачем. Народжений в Острогожську Російської імперії, він переїхав із родиною до Мстислава у 1921 році. Він навчився білоруської мови, почав публікувати поезію ще підлітком і став пов’язаний із білоруським літературним рухом Маладняк.
Він опублікував кілька збірок поезії, навчався в Мінську і перекладав твори письменників, зокрема Генріха Гайне, Іоганна Вольфганга фон Гете, Володимира Маяковського та англійськомовних поетів. Арештований у 1933 році, він був засуджений до заслання в Тюмень. Знову арештований у листопаді 1936 року, він був засуджений до смертної кари і розстріляний в ніч з 29 на 30 жовтня 1937 року в Мінську. Його було реабілітовано у 1956 і 1957 роках.
Ця біографія ґрунтується на опублікованих літературних та історичних джерелах. Інтерпретації літературного значення Таубіна є історичними оцінками, а не цитатами з його особистих думок.