Український гімн

Моя наступна подорож привела мене до Перемишля, у сучасній Польщі, 10 березня 1865 року.
Там відбувався концерт на честь українського поета Тараса Шевченка. Коли програма підходила до кінця, аудиторія почула пісню зі словами Чубинського та музикою Вербицького.
Це було перше відоме публічне виконання пісні, яка стане Державним гімном України.
Протягом наступних десятиліть пісня поширювалася серед українців. Її послання про свободу та рішучість відгукувалося в серцях людей, які прагнули зберегти свою мову, культуру та право на самоврядування.
Але це була не єдина пісня, яка несла надії українців.
Вірш «Завіт» Тараса Шевченка, написаний у 1845 році, став одним із найулюбленіших творів української патріотичної поезії і був покладений на музику різними композиторами.
Інша важлива пісня — «Вічний революціонер», написана Іваном Франком і покладена на музику Миколою Лисенком. Вона стала потужним символом боротьби за свободу та соціальні зміни.
У 1917 році, коли почалася Українська революція, «Ще не вмерла Україна» стала одним із центральних музичних символів українського національного руху. Її використовували як гімн у період Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Я спостерігав, як люди збиралися і співали, їхні голоси зливаючись у єдину мелодію.
«Тепер я розумію, — сказав я. — Національна пісня — це більше, ніж мелодія. Вона може нагадати людям, хто вони і що вони хочуть побудувати разом».

Роки минали, і я подорожував уперед, до 1991 року, коли Україна проголосила незалежність.
Знайома пісня «Ще не вмерла Україна» знову пролунала як символ свободи країни. Українці співали її протягом поколінь, крізь періоди змін і боротьби.
15 січня 1992 року Верховна Рада України, її парламент, затвердила музичну обробку Михайла Вербицького як Державний гімн країни.
Але офіційні слова все ще потребували затвердження законом.
6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про Державний гімн України». Він підтвердив музику Вербицького та перший куплет і приспів вірша Чубинського, з офіційним формулюванням, що починається:
«Ще не вмерла Україна і слава, і воля».
Гімн став одним із трьох головних державних символів України, поряд із національним прапором та гербом.
Я гордо стояв, коли знову почув знайому мелодію.
Слова говорили про свободу, мужність і рішучість захищати свою Батьківщину. Музика з'єднувала людей, які могли жити далеко одне від одного, але мали спільну історію.
«Павло Чубинський дав Україні слова, — сказав я, — а Михайло Вербицький дав їм музику. Покоління українців надали пісні її вічний зміст».
І коли гімн наповнював повітря, я зрозумів, що голос країни живе не лише в її офіційних символах. Він живе в людях, які пам'ятають слова, співають мелодію і несуть її зміст у майбутнє.