REAL PEOPLE · REAL EXPERIENCES

Білорусь

АЛЕСЬ ДУДАР

Поет, який відмовився мовчати

Адмін Мінськ

РОЗДІЛ 1 — ХЛОПЕЦЬ З НАВАСЁЛКІВ

Алесь Дудар народився як Олександр Дайлідович 24 грудня 1904 року в Навасёлках, селі в нинішній Білорусі. Його родина походила з безземельного селянства. Під час Першої світової війни родина втекла до Росії і повернулася в Білорусь навесні 1917 року. Після закінчення школи у 1921 році він приєднався до театральної трупи на чолі з Уладзіславам Галубком. Того ж року його перший вірш з’явився в друці.

Дізнайтеся більше про цю історію

Відкрийте цю історію через уяву, аудіо та матеріали для завантаження.

Алесь Дудар і королівство, яке розірвали навпіл

Алесь Дудар і королівство, яке розірвали навпіл

ВЕРСІЯ PDF

Алесь Дудар і королівство, яке розірвали навпіл

Завантажити PDF
Читати казку

Казка, натхненна життям і поезією білоруського письменника Аlesia Дудара.
Жили-були в зеленій країні, що звалася Білорусь, річки, які несли пісні між селами, а поля простягалися за горизонт.
В одному з її сіл жив хлопчик на ім'я Алесь, який збирав слова так, як інші діти збирали пір'я, камінці та скарби.
Він зрозумів, що кожне слово може стати мостом, насінням чи мечем, залежно від того, в чийих руках воно опиняється.
Коли Алесь виріс, він став поетом і почав писати про свою батьківщину, її людей і їхнє право жити в єдності.
Але десь далеко, в кам'яній фортеці, могутні правителі провели темну лінію крізь королівство і оголосили, що одна половина належить одному господарю, а інша — іншому.
Річки не розуміли лінії, птахи відмовлялися її дотримуватися, а коріння давніх дерев продовжувало рости під нею.
Алесь взяв перо і написав вірш про розділену землю, сподіваючись, що люди згадають: країна — це більше, ніж кордон на карті.
Вартові фортеці почули його слова і злякалися їх більше, ніж гуркоту тисячі коней у поході.
Вони забрали поета і вислали його за межі королівства, вірячи, що відстань змусить його голос зникнути.
Та його вірш таємно передавався з рук у руки, ховався в книгах і жив у пам'яті тих, хто його чув.
Коли Алесь повернувся, фортеця стала ще темнішою, і її правителі переслідували кожного, хто наважувався говорити власним голосом.
Одної осінньої ночі вони кинули поета до в'язниці і забрали його папери, але не могли забрати слова, які вже жили в серцях інших людей.
Вони загасили його свічку 1937 року, коли йому було лише тридцять два, і сказали королівству, що його історія завершилася.
Багато років пізніше люди відкрили старі книги і знайшли його вірш, що чекав, як маленьке полум'я під попілом.
І щоразу, коли хтось згадує Аlesia Дудара і говорить мовою, яку він любив, розділене королівство трохи наближається до того, щоб знову стати цілим.