Розділ 1. Дитинство в білоруській глушині
Васіль Пятроўіч Сташэўскі народився 23 березня 1895 року в селі Свінка, нині відомому як Лугавая, у Копильському районі сучасної Білорусі. Він виріс у селянській родині, у світі, сформованому сільською працею, сільськими традиціями та змінними обставинами білоруської глибинки.
У молодості він здобув освіту, яка привела його подалі від сільського життя і наблизила до педагогіки та літератури. У 1914 році він закінчив Несвізьку вчительську семінарію. Його підготовка призначила його для професії, яка стала центральною для його ранньої кар’єри: навчання інших.
Однак Сташэўскі жив у бурхливий період. Перша світова війна, політичні потрясіння та конфлікти, що за ними послідували, перетворили землі колишньої Російської імперії. Як і багато людей його покоління, він переживав світ, у якому зникали знайомі інституції і виникали нові політичні системи.
Ці досвіди сформували історичне тло його пізніших творів. Сташэўскі зацікавився життям звичайних людей, їхніми труднощами, їхнім гумором і суспільними змінами, що впливали на їхні громади.
Його літературна кар’єра зрештою привела його в центр білоруського культурного життя, але його початки залишалися вкоріненими в тій глушині, з якої він походив.
Розділ 2. Між війною, викладанням і новим суспільством
Раннє доросле життя Сташэўського збіглося з роками війни та революції. Він брав участь у Першій світовій війні, а згодом служив у Червоній армії під час Польсько-радянської війни.
Після бойових дій він працював на освітніх та адміністративних посадах. У 1920–1921 роках його обов’язки включали роботу в Магілянському районному революційному комітеті, де він обіймав посаду військового комісара і очолював відділ освіти. Він також посідав посади, пов’язані з місцевою адміністрацією та громадською освітою.
У 1924 році він закінчив Мінський педагогічний інститут. Згодом він працював вчителем в Орші, продовжуючи будувати професійне життя навколо освіти та громадської служби.
Ці досвіди поставили його поруч із суспільними трансформаціями 1920-х років. Школи, місцеві установи, газети, театри та літературні організації ставали важливими просторами, де люди обговорювали майбутнє білоруського суспільства.
Праця Сташэўського давала йому можливість стикатися з різними спільнотами та соціальними обставинами. Його досвід сільського життя, викладання, військової служби та громадського управління надав йому матеріал для спостереження за людьми за межами окремої професії чи соціальної групи.
Поступово література стала центральною частиною його життя. До середини десятиліття він уже публікував свої твори і набував репутації драматурга та прозаїка.
Розділ 3. Театр повсякденного життя
Сташэўскі почав публікуватися у 1923 році. Його перша п’єса, На другі дзень (Наступного дня), з’явилася у 1926 році. Наступного року в Мінську було видано збірку його п’єс.
Протягом років він написав понад двадцять п’єс. Серед його творів — Батько і син (1927), Музыка Цвілеўскага та Співай, вясно! (1928), Вихор (1930), На варті (1932) і На платформу (1934).
Назви вказують на різноманітність тем, які його цікавили: сімейні стосунки, суспільні зміни, колективне життя та напруга швидко змінюваного суспільства. Його проза поєднувала розуміння повсякденного досвіду з ліричними елементами, витонченим гумором і громадянською позицією.
Сташэўскі також писав прозу і публікував збірки есе та репортажу. Серед них — Гаворыць Асіністан… (Асіністан говорить…), Сонячною стежкою та Червоний прапор, видані у 1930 році, а згодом Койданівська МТС у 1931 році та Земля родить зерно у 1932 році.
Його робота як письменника не обмежувалася літературою для сцени. Він також цікавився тим, як люди жили, працювали і розуміли змінний світ навколо них.
П’єси та проза Сташэўського належали до періоду, коли білоруські письменники допомагали утверджувати сучасну національну літературу. Вони писали для читачів і глядачів, які переживали надзвичайні зміни у власному житті.
Розділ 4. Літературна спільнота під тиском
У 1927 році Сташэўскі став виконавчим секретарем літературного об’єднання «Маладняк», впливової організації молодих білоруських письменників. З 1929 року він був пов’язаний із літературною групою «Полімія». У 1928–1929 роках він також працював у газеті Савецкая Беларусь.
Ці посади пов’язали його з літературними мережами, через які розвивалася білоруська література в міжвоєнний період. Письменники, редактори, перекладачі та критики обмінювалися ідеями, публікували нові твори та обговорювали роль літератури в суспільстві.
Сташэўскі також був перекладачем. Він переклав на білоруську мову оповідання Івана Никитенка Вургагани, а також п’єсу Мирослава Ірчана Сім’я щіткарів. Він працював над перекладами інших українських і російських авторів, допомагаючи літературі переходити між мовами.
У 1934 році він став членом Спілки письменників Білорусі. Його кар’єра привела його від сільського походження та педагогічної професії до організованого літературного світу Мінська.
Але культурне середовище ставало дедалі небезпечнішим. Політична влада посилювала контроль над інтелектуальним та мистецьким життям, тоді як звинувачення в політичній нелояльності могли знищити кар’єру письменника й загрожувати його родині.
Для Сташэўського та багатьох його сучасників інституції, які колись пропонували можливості для публікації та професійного визнання, існували поруч із зростаючим наглядом і репресіями.
Розділ 5. Тиша 1937 року
4 листопада 1936 року Сташэўського арештував НКВС — радянська державна служба безпеки. Його звинуватили у причетності до нібито антирадянської націоналістичної організації та контрреволюційній агітації.
28 жовтня 1937 року його засудили до страти. Наступного дня, 29 жовтня, його розстріляли в Мінську. Йому було сорок два роки.
Його смерть настала під час масових репресій проти білоруських культурних діячів у 1930-х роках. Письменників, вчителів, вчених та інших інтелектуалів арештовували й розстрілювали, а їхні твори та імена часто витісняли з громадської пам’яті.
Дружина Сташэўського, Лідзія Пятроўна Сташэўська, також була арештована у листопаді 1937 року. Її засудили до терміну в таборі праці як члена родини особи, позначеної ворогом народу. Її подальша доля невідома з достатньою впевненістю.
Сташэўського реабілітували 8 червня 1957 року, коли радянська влада формально скасувала справу проти нього.
Реабілітація не могла повернути життя, яке він втратив, чи віддати роки, протягом яких його твори були відокремлені від читачів. Проте його збережені п’єси, проза та переклади зберігають свідчення письменника, який сприяв білоруському літературному життю в період надзвичайної творчості та жахливих репресій.
Пам’ятати Васіля Сташэўського — означає пам’ятати не лише обставини його смерті. Це також означає відновити спадок драматурга, який спостерігав звичайне життя, досліджував суспільні зміни і допомагав будувати літературу рідною мовою.
Історична довідка
Васіль Пятроўіч Сташэўскі (23 березня 1895 – 29 жовтня 1937) — білоруський драматург, прозаїк і перекладач. Народився в селі Свінка, нині Лугавая, закінчив Несвізьку вчительську семінарію у 1914 році та Мінський педагогічний інститут у 1924 році. Працював вчителем і обіймав посади в літературних організаціях, зокрема «Маладняк» і «Полімія». Його творчість включала понад двадцять п’єс, прозу, есе та переклади.
Його арештували у листопаді 1936 року, засудили до страти у жовтні 1937 року та розстріляли в Мінську 29 жовтня 1937 року. Його реабілітували у 1957 році. Його дружину також арештували та ув’язнили.
Ця біографія ґрунтується на опублікованих літературних та історичних довідкових джерелах. Описи досвіду та літературного значення Сташэўського є історичною інтерпретацією, а не цитатами з його приватних думок.
