РОЗДІЛ 1 — ХЛОПЧИК З ПАБОКАВИЧ
Платон Раманавіч Галавач народився 18 квітня 1903 року в Пабокавічах, селі поблизу Барісава, у нинішній Білорусі. Він походив із селянської родини і втратив батьків у ранньому дитинстві. У сім років він уже пас худобу. Він навчався у парафіяльній школі, де вступив до літературного гуртка. Його дитинство почалося далеко від кабінетів і редакцій, які згодом сформують його життя.
РОЗДІЛ 2 — СЛОВО І ВЛАДА
Галавач почав публікуватися у 1921 році і долучився до літературного об’єднання «Маладняк», яке збирало молодих білоруських письменників. У 1926 році він закінчив Комуністичний університет Білорусі. Він працював у керівництві комсомолу, а згодом обіймав посаду заступника народного комісара освіти БРСР. Він редагував газету «Чырвоная Змена» та літературні журнали «Маладняк» і «Полымя». У 1934 році він вступив до Союзу радянських письменників.
РОЗДІЛ 3 — КНИГИ, ЯКІ ВІН ЗЛИШИВ
Галавач писав про сільське життя, Громадянську війну та перетворення білоруського села. Серед його творів — збірка оповідань «Дробі жыцця» (1927), «Хочу жыць» (1930) та роман «Праз гады» (опублікований у середині 1930-х років). Він також працював над рукописами, які так і не дійшли до читачів. Його письменницька кар’єра розгорталася в системі, де дедалі більше вважали загрозою незалежне мислення та національну культурну ідентичність. До 1937 року політична атмосфера стала смертельною для білоруської інтелігенції.
РОЗДІЛ 4 — П’ЯТНАДЦЯТЬ ХВИЛИН
Співробітники НКВС арештували Галавача в Мінську 11 серпня 1937 року. Під час обшуку вони вилучили 67 зошитів із рукописами; повна доля їхнього змісту залишається невідомою. 28 жовтня трійка НКВС засудила його до страти після засідання, яке, за повідомленнями, тривало близько п’ятнадцяти хвилин. Він був розстріляний у Мінську 29 жовтня 1937 року, у віці 34 років. Його дружина, Ніка Вечар, була арештована кілька днів по тому і засуджена до восьми років таборів праці як дружина розстріляного «ворога народу». Галавача посмертно реабілітували 25 липня 1956 року.
РОЗДІЛ 5 — ІСТОРІЯ СКАЖЕ ПРАВДУ
Перед стратою Галавач залишив записку, адресовану своїм співв’язненцям. Це не був вірш, але його слова стали частиною його спадщини:
«Товариші, пробачте мені, якщо я чимось вас образив. Історія все одно скаже правду про нас. Платон».
Вирок, який йому винесли, було скасовано в пам’яті значно після його смерті, але його вилучені рукописи та повні обставини його останніх днів залишаються частиною більшої історії репресій. Його історія належить до знищення білоруського літературного життя під час Великого терору 1937 року.
